Уявіть собі: замість металевих гвинтів і пластикових частинок – будівельним матеріалом стає ДНК. Саме цю ідею реалізувала команда інженерів, які навчилися створювати складні наноструктури з молекул ДНК. Ці структури здатні самостійно збиратися в задану форму — від кубів до спіралей, формуючи своєрідну «нанорешітку» з програмованими властивостями.
Основна мета таких досліджень — навчитися конструювати матеріали на молекулярному рівні з точністю до нанометра. Якщо це здається фантастикою, то лише на перший погляд. Сама ДНК, як відомо, має здатність до комплементарного з’єднання — тобто певні ланцюжки притягують лише конкретних «партнерів». Інженери використовують цю властивість, задаючи шаблон, за яким утворюється об’ємна структура.
Ці ДНК‑нанокластери можуть використовуватись у ролі нанодатчиків, елементів пам’яті, оптичних фільтрів або навіть провідників для електроніки майбутнього. А у фармації — для точкової доставки ліків у тіло: наноконтейнери можуть відкриватися лише в певних умовах (наприклад, у кислому середовищі пухлини).
Проєкт розкриває нову грань біоінженерії: тепер молекули життя можна перетворити на функціональні машини. Це новий виток розвитку інтелектуальних матеріалів, де об’єднуються біологія, нанофізика та інженерна думка.