Субʼєктивно можу сказати: біогаз — це не просто модна тема відновлюваної енергетики, а складна інженерна система з чіткою економікою. Коли говоримо про біогазові проєкти, ми маємо на увазі комплекс: від збору органічної сировини до виробництва біометану і його подальшого використання у промисловості чи енергетиці.
Європейський досвід показує, що лише правильно спроєктована і економічно виважена установка здатна забезпечити реальну віддачу. Візьмемо Данію: Tønder Biogas A/S виробляє понад 41 млн кубометрів біометану щорічно. Це не просто цифра: це результат продуманої логістики сировини, інноваційних анаеробних реакторів та інтеграції з газовою мережею. Як інженер я бачу тут чітку системну інженерію — від механіки насосів і мішалок до контролю температури реакторів, які забезпечують стабільний вихід біогазу.
Німеччина, у свою чергу, показала різні моделі: дрібні фермерські установки та великі промислові парки. BioEnergie Park Güstrow у Мекленбурзі‑Передній Померанії після модернізації виробляє близько 9 600 т біо-LNG на рік. Ці приклади добре ілюструють принципи масштабування: чим більша установка, тим ефективніше використовується обладнання, логістика і залишки сировини — а отже, нижчі питомі витрати.
Економіка проєктів у ЄС базується на чітких розрахунках CAPEX і OPEX. Для інженера-економіста ключовим є баланс: вартість обладнання, транспортування сировини, витрати на обслуговування реакторів і компресорів, а також тариф на продаж біометану. Тільки тоді проєкт є життєздатним.
Для України потенціал величезний: за даними UABIO, виробництво біометану може досягати 21,8 млрд кубометрів на рік. Але реальність така, що без інженерної дисципліни і точних економічних моделей масштабні проєкти приречені на затримки чи збитки. Збираючи сировину від десятків фермерів, потрібно розрахувати транспорт, зберігання та попередню обробку. При цьому сама установка — це не просто реактор: це інтегрована система насосів, мішалок, газоочисних модулів та електроніки для автоматичного контролю процесів.
Що може зробити український інженер у цьому контексті? По-перше, застосовувати принципи системного машинобудування — продумати кожен вузол і його взаємодію. По-друге, використовувати європейські стандарти проєктування біогазових установок. І по-третє, оцінювати економіку об’єкта через призму масштабування: невелика фермерська установка може бути «з нуля» цікавою, але тільки велика інтегрована система забезпечує рентабельність.
Для галузевого машинобудування це особлива задача: ми не просто будуємо реактори, а створюємо системи, які одночасно генерують енергію, оптимізують використання відходів і працюють у рамках суворих економічних обмежень. В Україні вже з’являються перші комерційні приклади: компанія VITAGRO експортувала біометан до Європи у 2024 році, підтверджуючи, що інженерний підхід та точні економічні розрахунки дають результат.
Отже, біогаз для України — це не лише зелена енергія, а й поле для інженерної творчості. Кожен вузол установки, кожен етап логістики сировини і кожна електронна система контролю — це частина складного машинобудівного проекту, де від правильних рішень залежить і енергетичний ефект, і економічна рентабельність. Як інженер у галузевому машинобудуванні, я бачу потенціал для створення не просто установок, а високотехнологічних систем нового покоління, які здатні зробити Україну значним гравцем на ринку біометану в Європі.